Чернігівська районна бібліотека для дітей

ПАВЛО ТИЧИНА

(1891—1967)

Павло Тичина народився в селі Піски на Чернігівщині 23 січня 1891 р. (традиційна дата 27 січня є датою хрещення), був сьомою дитиною сільського дяка Григорія. Те, що батько був дяком, означало не тільки серйозне релігійне виховання в родині, але й — насамперед! — виховання музичне. Мати та усі діти також мали хист до пісні. Павло був природженим музикою (Мав абсолютний слух) — і природженим малярем.

У 1901 - 1907 pp. він навчався в Чернігівському духовному училищі, потім у 1907—1913 pp. — в семінарії. У 1913р. Тичина вступив до Київського комерційного інституту, працював обліковцем Чернігівського губернського земства, підробляв помічником хормейстера в театрі М.Садовського, завідувачем відділу хроніки газети "Нова рада", редактором журналу "Світло".

З 1912 р. Тичина починає друкуватися в журналах "Літературно-науковий вісник", "Рідний край", "Українська хата", "Основа" та ін.

Ще з юності властиве поетові глибоке відчуття природи почало набувати своєрідних космічних вимірів — можливо, під впливом новітніх науково-філософських віянь часу, що характерне для літератури модернізму. Мальовничою, сповненою ніжної й чуйної душі постає у віршах П. Тичини українська природа — така рідна, близька й водночас наче побачена з іншої висоти. Перші твори Тичини дуже схвально були прийняті критикою, зокрема збірка "Сонячні кларнети". "...Без сумніву, поезія Тичини народилася з духу музики, й у цьому відношенні його творчість — виключне явище, яке не має собі прямих аналогій ні у російській, ні у західноєвропейській літературі",— констатував О. Білецький. І справді: його поезія народилася з духу музики. Саме з духу — а не тільки із зовнішньої звукової форми. Багато поетів інструментували лірику вишуканими асонансами, алітераціями, внутрішнім римуванням і до Тичини.

Та музичність Тичинина — особливого типу. Музичність для нього — не прикраса, а принцип світобачення.

Була не одна спроба віднести ранні твори Тичини до певної літературної школи, проте поет не зараховував себе до якогось напряму. При цьому погоджувався, що на його творах позначилися впливи поетики символізму, імпресіонізму, навіть футуризму та імажинізму.

Помітне місце в творчості Павла Тичини займає вірш "Пам'яті тридцяти", вперше опублікований у газеті "Нова Рада" в березні 1918р. і присвячений пам'яті загиблих у бою з військами Муравйова під Крутами київських студентів, пізніше похованих на Аскольдовій могилі.

Прикро, але цей поетичний реквієм після 1918р. аж до нашого часу ніколи більше не друкувався.

Поет то повертається до Києва, то переїздить до Харкова, у роки Великої Вітчизняної війни П.Тичина під час евакуації перебував в Уфі. І всюди поет бере активну участь у громадсько-культурному житті, видає свої твори і збірки.

З 1929 р. поет є дійсним членом Академії наук України. В галузі історії літератури та критики залишив по собі значну есеїстичну спадщину. Особливо багато зробив П. Тичина для розширення й зміцнення інтернаціональних взаємозв'язків української літератури.

Протягом 1943—1948 pp. Тичина очолював Міністерство освіти України.

Помер поет 16 вересня 1967 р.

Вульгарно-соціологічна критика епохи тоталітаризму зробила все, щоб збіднити творчість Тичини, щоб його, замовчати або спотворити його шедеври.

Сьогодні, на щастя, поет повертається до читачів неушкодженим, незнівеченим, повертається до нас той, кому доступно було пізнати божественну красу гармонійності світу, відчути весь трагізм епохи, зіткнення сил світлих, творчих і чорних, руйнівних в їх вічнім борінні.

Джерело:

https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1693

Вийшли вранці ми

Тичина Павло

Вийшли вранці ми.
Дивне місто проти сонця!
Всі взолочено віконця...
Ні, такої ще зими
не стрічали ми.

Проти сонця дим,
проти зимнього патлатий,
що з труби зверта від хати,
й понад садом молодим
тане, тане дим...

Ох, яка ж краса!
Сад увесь убрався в іній,
проти сонця він — як синій.
Гілля до землі звиса,—
ох, яка ж краса!..